Зображення Freepik
Під такою назвою вийшла стаття у BMJ 9 травня 2025 року. В ній авторка — лікар-резидент Alice Giucca, описує, як її власний досвід перебування у післяпологовому відділенні показав, що система допомоги жінкам у Великій Британії перебуває у стані колапсу.
Зважаючи на те, що триваюча реформа системи охорони здоров’я в Україні повністю покладається на закордонний досвід, а прототипом створення Національної служби здоров’я України стала Національна служба здоров’я Англії, MedReporter вважає, що ця стаття буде цікавою для наших читачів. Тим паче, що власним досвідом ділиться лікарка.
Тож, вашій увазі – переклад статті «Postnatal wards should nurture new mothers, not heighten their vulnerability» (BMJ 2025;389:r939)
«Спостерігаючи за тим, як моя новонароджена донька спить в одному зі своїх тригодинних періодів мирного блаженства, я роблю те, до чого мене привчили протягом усієї моєї медичної кар’єри: розмірковую. Як це часто буває з перебігом вагітності, поява моєї доньки відбулася не за планом, жахливо швидко перейшовши зі стану спокою до інтранатального сепсису.
Я не можу скаржитися на допомогу, яку мені надали в пологовому відділенні та під час операції, але стан післяпологового відділення та мій досвід перебування в ньому видаються мені обурливими.
На жаль, я не одна. Мені ще не довелося розмовляти з жодною матір’ю, яка б мала позитивний досвід перебування у післяпологовому відділенні. Я знаю про проблеми, з якими стикається служба акушерської допомоги Національної служби здоров’я (NHS), і про те, як важко працювати в системі, що переживає труднощі.
Проте, якщо ми хочемо покращити допомогу та догляд, про жахливі умови важливо говорити вголос.
Післяпологові відділення призначені для надання допомоги та підтримки молодих матерів у той час, коли вони дуже вразливі, але це протилежне тому, що мені довелося бачити в середовищі з нестачею персоналу в обмеженому і неорганізованому просторі.
Більшість жінок потрапляють до післяпологових палат виснаженими після тривалих пологів. Вони не спали 24‒36 годин, часто відновлюються після операції та гостро потребують сну та їжі. Навіть якщо виключити потреби дитини, відновлення після кесаревого розтину триває до шести тижнів. Тепер додайте до цього новонародженого, за яким потрібно доглядати, та раптове збільшення швидкості метаболізму для підготовки до грудного вигодовування, і ви зрозумієте, наскільки крихкими почуваються молоді матері в цей час.
У моєму випадку, офіційного консультування в палаті не було. Дитину поклали в колиску з ключем; ніхто не пояснив мені, чи варто мені ним користуватися, щоб запобігти викраденню дитини.
Мені хаотично пояснили як самостійно робити ін’єкції гепарину, а парацетамол та ібупрофен залишили на моєму столі, не запропонувавши жодних додаткових знеболювальних.
Мені обіцяли підтримку вночі, але до того часу, як прийшов співробітник після того, як я натиснула кнопку виклику, щоб хтось допоміг мені підняти дитину, мені вдалося повільно обійти ліжко та заспокоїти її. Це зайняло цілих 10 хвилин. Мені було неймовірно боляче, проте було надто складно ігнорувати крики немовляти.
З огляду на мою обмежену мобільність та недостатню кількість персоналу, який би мене підтримував, було б неймовірно корисно, якби мій партнер допомагав зі зміною підгузків та годуванням, але невеликий простір навколо кабінки виключав будь-яку можливість того, що партнер залишиться на ніч. Брак місця також означав, що жінки не могли пересуватися по своїй кабінці. У туалетах стояли банки з кривавою сечею, що очікували на проведення аналізу; це виглядало дуже негігієнічно. Тонкі штори навколо кожної кабінки не забезпечували акустичної приватності та обмежували мій сон. Усі ці фактори негативно впливали на одужання.
Медичний персонал, з яким мені вдалося поспілкуватися, обмежувався наймолодшими членами команди, які мали дуже мало підготовки чи досвіду роботи з немовлятами і не могли надати належних рекомендацій, зокрема, стосовно перебігу післяопераційного відновлення. Доприкладу, вони не могли внятно пояснити, чому неоптимальне положення дитини, яке призвело до екстреного кесаревого розтину, не було розпізнано раніше. Старшого члена команди, до якого можна було б звернутися з цими запитаннями, не було. Після того, як я не отримала жодних пояснень щодо виписки, я розчарувалася через те, що застрягла в підвішеному стані післяпологового відділення, і самостійно “виписалася”, повернувшись додому з недостатнім знеболюванням.
Я не звинувачую цих лікарів, які часто не є стажистами з акушерства і не отримують належної підтримки.
Я надто добре знаю, що вони відчувають; брак підтримки з боку старших спеціалістів є поширеною проблемою в Національній службі здоров’я. Проте ефективним початком було б забезпечення лікарів-стажистів у післяпологових відділеннях простою письмовою формою, яка допоможе їм зрозуміти, що запитувати жінок, та брошурою про перебіг післяпологового періоду. Для акушера, що здійснював хірургічне втручання, або медичного працівника, що надавав допомогу під час пологів, відвідування післяпологового відділення для перевірки стану пацієнтки має стати культурною нормою.
Мене бентежить, що країна з високим рівнем доходу та сильною сферою послуг дозволила своїй охороні здоров’я опуститися до такого стану занепаду.
Так мало потрібно, щоб покращити досвід жінок у післяпологових відділеннях, від дозволу партнерам залишатися до надання простого навчання молодшим членам команди, але недофінансована та недоукомплектована система, здається, не здатна впоратися навіть з цим. Новина про те, що служби допомоги вагітним зазнають різких скорочень, робить малоймовірним, що ми побачимо ці покращення, і є поганим знаком для післяпологового догляду за жінками, залишаючи нас із системою, яка все ще підводить матерів та дітей на вирішальному етапі життя».
Хоча цей приклад стосується післяпологової допомоги жінкам у Великобританії, зазначимо, що наразі в Україні працює робоча група, яка уповноважена «надати пропозиції керівництву Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), щодо врегулювання питань ведення неускладненої вагітності на рівні первинної медичної допомоги», відповідно до наказу МОЗ № 653 від 16.04.2025 року.
Залишається сподіватися, що вперте бажання нинішніх медичних функціонерів скоротити амбулаторну ланку акушерсько-гінекологічної допомоги, не вихлюпне з купелем й дитину…
Редакція MedReporter
Залишити відповідь