Зображення Мagnific
Театр абсурду існує. Він мало кому подобається, але є люди, які відвідують вистави цього жанру, тож абсурд має право на існування — в мистецькому світі. В реальному житті абсурду бути не повинно, він заважає усім без винятку. Але його вистачає. У теперішній охороні здоров’я в тому числі.
Спробую навести приклади повної відсутності здорового глузду в розповсюджених, стандартних, узаконених процедурах, у ситуаціях, з якими лікарі стикаються щодня.
В умовах співпраці з Національною Службою Здоров’я України (НСЗУ) усі дії медичного персоналу мають бути документовані в Електронній системі охорони здоров’я (ЕСОЗ). Під діями я маю на увазі звичайний огляд лікаря, надання невідкладної допомоги, консультацію, госпіталізацію тощо. Можна сумлінно виконати свій професійний обов’язок, але, якщо раптом пацієнт не зареєстрований в ЕСОЗ, задокументувати свою дію лікар не зможе. Проте, пацієнт — громадянин України з усіма гарантованими Конституцією правами, він звернувся за медичною допомогою, її було надано (відмовити ніхто права не мав), але належним чином оформити надання допомоги не вийде і оплату заклад не отримає.
Ще гірша ситуація виникає при госпіталізації, коли «система не бачить пацієнта», просто безвихідь. Людина потребує госпіталізації, але Історію хвороби оформити неможливо.
Хіба це правильно?!
Електронна система не дозволяє скерувати стаціонарного пацієнта на консультацію до спеціаліста або на додаткове обстеження в інший заклад охорони здоров’я. Гадаю, що закладання таких жорстких обмежень обґрунтовувалося тим, що усі стаціонари мають бути багатопрофільними і мати усі без винятку методи обстеження. Але ж дотримати на 100 % ці дві умови неможливо, і сьогодні немає жодного стаціонару, в штаті якого працюють представники абсолютно усіх лікарських спеціальностей, багатопрофільність — це не панпрофільність. Так само немає стаціонару, діагностична база якого оснащена абсолютно усім сучасним обладнанням за усіма можливими клінічними напрямами.
Виходить, що електронна система створює нездоланні перешкоди для повноцінного обстеження і встановлення остаточного діагнозу, особливо у рідкісних, складних та/або тяжких випадках.
Мені здається, що логічно було б саме для стаціонарних хворих, замість штучних перешкод, створити найсприятливіші умови для обстеження.
Як розцінити неможливість видати електронне направлення на госпіталізацію «сьогодні на сьогодні»? Простий приклад: пацієнт з іншого міста звернувся на консультативний прийом до столичної клініки, консультант встановив необхідність госпіталізації, оформлює направлення, яке набуде чинності завтра. А де ж пацієнт має провести залишок сьогоднішнього дня і прийдешню ніч — на вокзалі? А якщо це вагітна жінка? Мені можуть відповісти: хай госпіталізується ургентно. Саме так, напевно, у більшості випадків і відбувається, але ж по суті це неправильно, бо невідкладного стану в пацієнта, на щастя, немає. Але госпіталізацію буде задокументовано як екстрену, тобто майбутня статистика вже буде спотвореною, неправдивою, що тягне за собою цілий ланцюжок наслідків. Навіщо так зроблено?!
Наступний абсурдний момент — неможливість одночасно «закрити два епізоди». Ця ситуація мені особливо близька, оскільки працюю у відділенні екстрагенітальної патології вагітних, де кожна пацієнтка має двох лікуючих лікарів – акушера-гінеколога і терапевта (спрощено назвемо його так, хоча правильніше було б спеціаліст з екстрагенітальної патології). Хвора з тяжким хронічним захворюванням госпіталізується не в пологах, а завчасно, її лікують, готують до пологів, потім проводять індукцію пологів або плановий кесарів розтин. Це два епізоди — лікування соматичної хвороби і розродження. А «закрити» можна лише один, тому треба вагітну спочатку виписати, потім госпіталізувати на пологи. Де тут здоровий глузд? Пригадав ще один, не такий вже рідкісний випадок: одночасно з кесаревим розтином (точніше відразу після нього) було виконано велику онкогінекологічну операцію. Знову два епізоди — пологи і хірургічне лікування раку, а «закрити» можна лише один. Якщо обрати перший варіант, то пацієнтка буде виписана неоперованою, якщо другий, то вагітною. Абсурд!
Великі проблеми породжує жорстке обмеження кола діагнозів, які може встановити чи підтвердити лікар певної спеціальності. Це призводить, з одного боку, до вимушено неправильної побудови клінічного діагнозу (основний-супутні), з іншого, спонукає до вигадування діагнозів, яких насправді у пацієнта немає, але які конкретний лікар «має право» встановлювати.
У цих випадках вже не тільки втрачається здоровий глузд, вихолощується медичний зміст як такий.
Спорідненою проблемою є «підтягування» системою діагнозів статистичних замість клінічних. На перший погляд здається зручно, що тобі підказують чи пропонують діагнози, причому вже із кодами, але ж у підсумку занадто багато з них починається зі слова «Інший» або закінчується словом «не уточнений». Такі, даруйте, діагнози годяться лише для статистичних звітів, а лікарям-клініцистам нічого не дають для розуміння природи хвороби і реальної клінічної ситуації. У коментарях лікуючий лікар від руки може набрати справжній діагноз, з якого іншим колегам буде зрозуміло, що саме у пацієнта. Проте, поле «Коментарі» заповнювати не обов’язково, важливо «задовольнити систему», тому лише від сумління лікуючого лікаря залежить, чи робитиме він необов’язкову роботу. Не впевнений, чи надійно покладатися на таку мотивацію.
Створення НСЗУ, нова система фінансування медицини, запровадження державної Програми медичних гарантій — це дуже позитивні фундаментальні зміни, які безумовно відчула на собі більшість українців. Але електронна система, що забезпечує їх функціонування, виявилася недосконалою.
Цю недосконалість відчувають на собі лікарі, вони масово скаржаться, чого не можуть не помічати функціонери, від яких залежить внесення до комп’ютерних програм відповідних змін.
І що раніше зміни буде внесено, то швидше повернеться здоровий глузд в усе, що роблять лікарі, медицини в цілому.
Тепер про зовсім інше. Коли створювалася НСЗУ, розроблялися ЕСОЗ, Helsі, бази даних, електронні медичні документи та вводився електронний документообіг, лікарі дуже сподівалися, що це полегшить їхню роботу, позбавить зайвої писанини, дозволить більше часу присвячувати справжній лікарській практиці. Сталося зовсім не так, доля лікарів, навпаки, істотно ускладнилася. Сьогодні збирання анамнезу, первинний огляд, навіть складна операція забирають значно менше часу, ніж створення електронного звіту про ці лікарські дії. І якщо молоді лікарі, набуваючи досвід, можливо з часом змінять це співвідношення, то їхні старші колеги, яким за п’ятдесят, навряд чи досконало опанують усю громіздку й складну систему електронних документів.
А оці лікарі «за п’ятдесят» — освічені, сумлінні, з великим досвідом і ще цілком працездатні. Можна без перебільшення твердити, що вони складають цінний лікарський фонд медицини, але складні електронні реалії просто вичавлюють їх з професії. В нас й без того вже бракує кадрів, тому не можна не звертати увагу на цю проблему.
Шановні колеги! Я свідомо не вживав такі сучасні терміни, як медичні послуги та надавачі послуг, але не зміг уникнути закриття епізоду, підтягування діагнозів тощо. Як на мене, клінічна медицина — це місія, покликання, служіння. Її не можна дегуманізувати, навіть на догоду сучасним трендам. Не можна втрачати здоровий глузд. Є висока імовірність, що втрати перевершать здобутки.
Член-кореспондент НАМН України, професор,
Володимир Медведь
Запрошуємо до дискусії, колеги! Будемо вдячні за ваші думки та досвід!
Залишити відповідь