Аналіз проєкту Порядку організації надання перинатальної та неонатальної допомоги

На початку березня 2026 року на сторінці МОЗ для громадського обговорення було оприлюднено проєкт наказу Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Порядку організації надання перинатальної та неонатальної допомоги”.

Нижче зауваження та пропозиції ГС “Українська Медична Спілка” до проєкту наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку організації надання перинатальної та неонатальної допомоги», які було направлено до МОЗ 10.03.2026 року.

1. Загальна позиція

Після ознайомлення з текстом проєкту Порядку організації надання перинатальної та неонатальної допомоги (далі — Порядок) та додатками до нього, ГС «Українська медична спілка» вважає, що проєкт у запропонованій редакції потребує суттєвого доопрацювання.

Запропонований документ формує загальну концепцію трирівневої системи перинатальної та неонатальної допомоги, однак у нинішній редакції не забезпечує достатнього рівня нормативної визначеності для практичного застосування. За своєю структурою він є радше рамковою моделлю, ніж повноцінним організаційним порядком, придатним для безпечного впровадження в закладах охорони здоров’я.

Особливого значення це набуває з огляду на те, що після затвердження нового Порядку має втратити чинність наказ МОЗ України від 31 жовтня 2011 року № 726 «Про вдосконалення організації надання медичної допомоги матерям та новонародженим у перинатальних центрах». За таких умов новий Порядок має не лише окреслювати загальний напрям змін, а й містити достатньо чіткі, передбачувані та практично застосовні правила, які не створюватимуть прогалин у правовому регулюванні.

На переконання ГС «Українська медична спілка», у чинній редакції проєкт не досягає цієї мети.

2. Зауваження

2.1. Щодо недостатньої юридичної визначеності Порядку

Проєкт не встановлює мінімальних вимог до закладів охорони здоров’я рівнів перинатальної мережі. У тексті відсутні чітко визначені кадрові, структурні, технічні та організаційні критерії спроможності закладу певного рівня, тобто не визначено, який саме мінімальний кадровий склад, оснащення, інфраструктура та організаційна готовність дають підстави вважати заклад спроможним приймати пацієнтів відповідного ступеня ризику.

За відсутності таких критеріїв виникає висока ймовірність різного тлумачення рівнів перинатальної допомоги, а також довільного віднесення закладів до певного рівня без єдиних і прозорих вимог.

Пропозиція: доповнити Порядок окремим додатком або самостійним розділом, у якому визначити мінімальні обов’язкові критерії спроможності для усіх рівнів перинатальної мережі.

2.2. Щодо неузгодженості з Програмою медичних гарантій та контрактуванням НСЗУ

Новий Порядок має бути узгоджений із чинною моделлю фінансування, однак у нинішній редакції він не пояснює, яким чином трирівнева перинатальна мережа співвідноситься з механізмом контрактування НСЗУ.

Зокрема, залишаються неврегульованими такі питання:

• які рівні перинатальної мережі реально можуть претендувати на певні пакети медичних гарантій;
• як співвідносяться мережеві ролі закладу з його фінансовою моделлю;
• як уникнути ситуації, коли клінічно обґрунтоване переведення пацієнта до закладу вищого рівня фактично погіршує позиції закладу під час контрактування або оцінки його діяльності.

За відсутності такого узгодження Порядок і механізм контрактування НСЗУ ризикують існувати у різних регуляторних площинах, що створюватиме конфлікт між клінічною логікою маршрутизації та фінансовими стимулами системи.

Пропозиція: передбачити нормативне узгодження Порядку з логікою Програми медичних гарантій та вимогами НСЗУ, зокрема в частині маршрутизації, взаємодії поміж закладами та фінансових наслідків переведення пацієнтів.

2.3. Щодо неузгодженості з госпітальною мережею

Постанова Кабінету Міністрів України № 174 встановлює механізм функціонування госпітальних округів і кластерів, а також визначає типи закладів у складі спроможної мережі: надкластерні, кластерні, загальні тощо.

Натомість новий Порядок оперує власною системою I, II і III рівнів, але не встановлює чіткого співвідношення між цими рівнями та структурою госпітальної мережі.

Унаслідок цього виникає низка принципових питань, на які проєкт не дає відповіді:

• чи III рівень завжди має відповідати надкластерному закладу;
• чи II рівень може функціонувати на базі загального закладу, чи лише кластерного;
• яким чином перинатальна мережа вбудовується в уже затверджені маршрути пацієнтів у межах госпітального округу.

За відсутності такого нормативного співвідношення існує ризик організаційної неузгодженості між перинатальною мережею та загальною архітектурою госпітальної системи.

Пропозиція: доповнити Порядок положеннями, які чітко визначатимуть співвідношення між рівнями перинатальної допомоги та структурою госпітальної мережі.

2.4. Щодо до системи маршрутизації

Порядок не визначає належним чином: хто саме приймає рішення про переведення між рівнями; чи таке рішення має бути одноособовим чи колегіальним; чи є обов’язковою консультація із закладом вищого рівня; як документується відмова в прийомі пацієнта; хто відповідальний за ситуацію, коли маршрут клінічно очевидний, але транспортування затримується або неможливе.

Саме ці питання в реальній практиці мають вирішальне значення не лише для безпеки пацієнта, а й для правової оцінки дій лікаря.

Пропозиція: передбачити в Порядку окремий алгоритм маршрутизації, який би включав: процедуру ініціювання переведення; правила погодження переведення із приймаючим закладом; обов’язкове документування підстав, часу і результату комунікації; порядок дій при відсутності місць або технічної можливості прийому.

2.5. Щодо транспортування і взаємодії поміж закладами

Порядок не містить вимог до акушерського і неонатального транспорту; не визначено, хто викликає транспорт, яка бригада є пріоритетною, хто супроводжує пацієнта, які строки є прийнятними, як діяти при відсутності транспорту або місць на вищому рівні, як документувати часові затримки та відмови.

Пропозиція: включити до Порядку або окремого додатка: стандартизований алгоритм медичного транспортування вагітної/роділлі/породіллі; стандартизований алгоритм транспортування новонародженого; правила диспетчеризації; реквізити медичної документації щодо переведення; розмежування відповідальності закладу, що направляє, транспортної служби і закладу, що приймає.

2.6. Щодо невизначеності статусу “відповідальної особи або групи осіб”

Порядок передбачає, що в кожному закладі має бути визначена відповідальна особа або група осіб для координації медичної допомоги, взаємодії з іншими ЗОЗ та направлення/переведення пацієнтів. Не визначено: чи ця функція має бути цілодобовою; який фах і який рівень повноважень повинна мати така особа; чи може це бути черговий лікар; чи потрібне колегіальне рішення в складних випадках; як документуються її дії.

Пропозиція: деталізувати статус, функції, повноваження і форму документування рішень такої відповідальної особи/групи.

3. Зауваження до змісту додатків

3.1. Щодо до змісту Додатка 1

• У Додатку 1 до другого рівня віднесено жінок із одним рубцем на матці після кесаревого розтину без ознак деформації або загрози розриву. Водночас у Додатку 2 до третього рівня включено заплановані вагінальні пологи у жінок з рубцем на матці. Це створює серйозну нормативну невизначеність. Якщо жінка має один рубець без ознак ускладнення, але при цьому планує вагінальні пологи, із тексту додатків не зрозуміло, до якого саме рівня вона має бути маршрутизована.

Для практики це не технічний, а принциповий дефект.

Пропозиція: чітко розмежувати: жінок з одним неускладненим рубцем на матці; жінок з рубцем, у яких планується спроба вагінальних пологів після кесаревого розтину; жінок із двома і більше рубцями на матці. Для кожної з цих груп необхідно прямо визначити рівень госпіталізації.

• До другого рівня віднесено жінок віком < 18 або > 40 років у поєднанні з іншим фактором ризику. Але документ не розкриває, чи йдеться про будь-який інший фактор ризику, включно з мінімальним, чи лише про клінічно значущий фактор із додатків. Це створює підстави для довільного трактування.

Пропозиція: конкретизувати, що саме слід розуміти під “іншим фактором ризику”, або відсилати до чітко визначеного переліку.

3.2. Щодо змісту Додатка 2

• Частина формулювань є надто широкими і юридично небезпечними. Наприклад: “гінекологічна патологія”, “неврологічна патологія”, “онкологічна патологія”. Такі конструкції не дозволяють однозначно визначити, які саме стани автоматично потребують маршрутизації на III рівень, а які — консультації, спільного ведення або індивідуальної оцінки.

У такому вигляді норма не забезпечує передбачуваності ані для лікаря, ані для закладу.

Пропозиція: замінити надто загальні терміни на конкретні клінічні групи.

• До III рівня віднесено вагінальні кровотечі у II–III триместрі або після пологів, а також передчасне відшарування плаценти — але із застереженням: за відсутності показань до невідкладного розродження або після надання невідкладної допомоги та стабілізації.

Однак документ не визначає: хто саме приймає рішення, що пацієнтка вже стабілізована; за якими критеріями це оцінюється; у який момент переведення стає допустимим, а не небезпечним; як діяти, якщо в закладі нижчого рівня відсутні кадрові або матеріально-технічні ресурси для невідкладного розродження та надання допомоги новонародженому.

У такій ситуації неминуче виникає питання: хто нестиме правову відповідальність у разі настання тяжких наслідків для пацієнта, якщо ресурсів для належної допомоги на місці немає, а механізм переведення нормативно не врегульований належним чином.

Пропозиція: доповнити Порядок чіткими нормами щодо дій у випадках ургентних акушерських станів, коли переведення обмежене часовими або ресурсними факторами.

• До третього рівня включено також “потребу будь-яких діагностичних та/або лікувальних заходів, недоступних у ЗОЗ першого та другого рівнів”. Це робить маршрутизацію залежною не лише від стану пацієнта, а й від фактичного ресурсу конкретного закладу. У такій моделі один і той самий клінічний стан може бути підставою для різного рівня маршруту в різних областях.

Пропозиція: поєднати цей критерій із чітко визначеним переліком послуг/технологій, недоступність яких об’єктивно вимагає переведення на інший рівень.

4. Щодо ризиків правової відповідальності лікарів

ГС «Українська медична спілка» окремо наголошує, що нинішня редакція Порядку створює суттєві ризики для правової відповідальності медичних працівників, і цей аспект має бути спеціально врахований при доопрацюванні документа.

4.1. Ризик ретроспективної оцінки клінічного рішення

Коли нормативний акт не містить чітких організаційних алгоритмів, будь-яке клінічне рішення лікаря — залишити пацієнтку на місці, ініціювати переведення, провести негайне розродження або стабілізувати стан і чекати транспорту — надалі може бути оцінене постфактум як неправильне.

У такій моделі дії лікаря оцінюватимуться не за наперед визначеним нормативним алгоритмом, а залежно від позиції конкретного перевіряючого, аудитора, члена комісії чи судово-медичного експерта.

4.2. Ризик перекладання системних недоліків на конкретного лікаря

Додатки до Порядку містять критерії, пов’язані не лише зі станом пацієнта, а й із тим, які діагностичні або лікувальні можливості доступні або недоступні на конкретному рівні.

Отже, рішення лікаря неминуче залежить від реального ресурсу закладу.

Якщо ж система транспорту, кадрове забезпечення, наявність ВІТН, операційної, анестезіологічної або консультативної підтримки не забезпечені належним чином, відповідальність за наслідки може бути покладена на лікуючого чи чергового лікаря, хоча проблема матиме системний, а не індивідуальний характер.

Така модель є юридично небезпечною, якщо Порядок не містить чіткого розмежування:

• які рішення є клінічними;
• які — організаційними;
• які недоліки є відповідальністю закладу, а не окремого медичного працівника.

4.3. Ризик кримінально-правових претензій при забезпеченні маршрутизації

У складних акушерських і неонатальних випадках саме момент ухвалення рішення про переведення нерідко стає предметом перевірок, службових розслідувань і кримінальних проваджень.

Якщо нормативний акт не дає достатньо чіткої відповіді:

• коли потрібно переводити негайно;
• коли допустиме коротке спостереження;
• коли пріоритетом є стабілізація;
• коли — негайне розродження на місці,

то рішення лікаря стає вразливим до звинувачень у неналежному виконанні професійних обов’язків.

Особливо ризикованими є норми, у яких:

• не визначено чіткого алгоритму переведення при кровотечі, передчасному відшаруванні плаценти та інших ургентних станах;
• не розмежовано невідкладне втручання на місці та переведення після стабілізації;
• допускається надто широке тлумачення показань до III рівня через загальні категорії на кшталт “гінекологічна патологія”, “неврологічна патологія”, “потреба недоступних заходів”.

4.4. Ризик невизначеності кола відповідальних осіб

Порядок вводить поняття “відповідальна особа або група осіб”, але не пояснює, чи це замінює, чи доповнює рішення лікуючого лікаря, завідувача відділення, чергової бригади, адміністратора або консиліуму.

У разі несприятливого наслідку це створює небезпеку хаотичного розподілу відповідальності між різними суб’єктами — залежно від того, кого простіше індивідуалізувати в межах перевірки або провадження.

4.5. Ризик конфлікту між клінічною доцільністю та формальним рівнем закладу

Із додатків випливає, що один і той самий стан може оцінюватися не лише за діагнозом, а й за ресурсом конкретного закладу. Це означає, що лікар у низці випадків буде змушений діяти між двома ризиками:

• залишити пацієнта на місці через фактичну неможливість переведення;
• або ініціювати переведення без гарантій його своєчасного виконання.

За відсутності захисного механізму належного документування таких обставин медичні працівники стають вразливими до претензій незалежно від обраного варіанту дій.

Пропозиція: передбачити в Порядку обов’язкові стандартизовані форми фіксації: клінічних підстав маршрутизації; часу звернення до закладу вищого рівня; часу погодження; часу прибуття транспорту; підстав відмови або затримки.

Таке документування є критично важливим не лише для якості допомоги, а й для належного правового захисту медичних працівників.

5. Узагальнені пропозиції до доопрацювання

ГС «Українська медична спілка» вважає за необхідне доопрацювати проєкт Порядку в таких напрямах:

• чітко встановити критерії спроможності для кожного рівня перинатальної мережі;
• деталізувати організаційний алгоритм маршрутизації, переведення і транспортування;
• усунути перетини та суперечності між Додатком 1 і Додатком 2;
• конкретизувати надто широкі клінічні формулювання на кшталт “гінекологічна патологія”, “неврологічна патологія”, “онкологічна патологія”;
• передбачити стандартизований порядок документування рішень щодо маршрутизації та комунікації поміж закладами;
• включити до Порядку окремий блок норм, спрямованих на зменшення ризиків необґрунтованого покладання правової відповідальності на лікарів у випадках, коли несприятливий результат був зумовлений системними або ресурсними обмеженнями.

6. Висновок

Зважаючи на викладене вище, ГС «Українська Медична Спілка» вважає нинішню редакцію проєкту наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку організації надання перинатальної та неонатальної допомоги» такою, що не забезпечує належного рівня правової визначеності, передбачуваності правозастосування та належного захисту медичних працівників у процесі виконання професійних обов’язків.

У разі затвердження без суттєвого доопрацювання Порядок не усуне наявні проблеми організації допомоги, а натомість створить нові зони правової та організаційної невизначеності — насамперед у питаннях спроможності закладів, маршрутизації, транспортування, розмежування повноважень та відповідальності, а також оцінки дій лікарів у складних клінічних ситуаціях.

Більше того, після втрати чинності наказом МОЗ України від 31 жовтня 2011 року № 726 система ризикує отримати менш деталізоване і менш передбачуване нормативне регулювання, ніж існує сьогодні.

У зв’язку з цим вважаємо, що документ потребує суттєвого доопрацювання. Просимо врахувати наведені зауваження та пропозиції під час доопрацювання проєкту наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку організації надання перинатальної та неонатальної допомоги».

______

Ви також можете взяти участь в громадському обговоренні до 19 березня.

Пропозиції та зауваження приймаються у письмовій або електронній формі за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, будинок 7, 01601 та/або на електронну адресу: moz@moz.gov.ua

_______

Редакція MedReporter

Долучайтеся до MedReрorter у Telegram, WhatsApp та Facebook