Зображення Freepik
Нещодавно в інтерв’ю «Українській правді. Життя» колишній заступник міністра охорони здоров’я та співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC) Павло Ковтонюк заявив: проблема української медицини — «не в кількості лікарів», а у падінні їхньої кваліфікації та демотивації найталановитіших фахівців. Водночас офіційні документи демонструють: кадрова напруга має кілька вимірів — зниження показників забезпеченості, зростання частки вакансій, дефіцит середнього медперсоналу, старіння кадрів і нерівність розподілу між містом та селом.
«Проблема української медицини полягає не в кількості лікарів, а у падінні їхньої кваліфікації та демотивації найталановитіших фахівців. Мінімальні зарплати та нижчі вимоги до абітурієнтів ставлять під загрозу майбутнє галузі», — сказав Павло Ковтонюк в інтерв’ю «Українській правді. Життя».
Також у матеріалі «УП. Життя» наведено його тезу про кадрову «некритичність» у кількісному вимірі: «У нас з кількістю немає критичних проблем. Є певні нюанси, труднощі, особливо в частині медсестер. Але кількісно якоїсь катастрофи немає. І я її, якщо чесно, попереду не бачу».
Чи не вступає поширена в інформаційному полі теза «лікарів не бракує» в конфлікт із повсякденним досвідом пацієнтів — чергами та дефіцитом «віконець» на прийом — і з даними офіційних документів? Розбираємося.
Чому теза про «відсутність катастрофи» звучить особливо гостро
Слова про відсутність «кількісної катастрофи» лунають на тлі того, що українські медіа все частіше описують ситуації, коли запис до лікаря стає складнішим через дефіцит «віконець» прийому, черги пацієнтів та особливості організації онлайн-запису. Зокрема про це писали «УП. Життя» та «Суспільне Черкаси».
Як саме оцінювалося «падіння кваліфікації лікарів» з тексту інтерв’ю оцінити складно. Натомість поточний стан кадрового забезпечення можна описати через дані офіційних документів. Нижче — ключові цифри з двох джерел:
- «Щорічний звіт про стан здоров’я населення України та епідемічну ситуацію за 2024 рік»;
- «Результати первинного аналізу ринку праці в галузі охорони здоров’я в Україні» (звіт ВООЗ, 2024).
1) «Щорічний звіт… за 2024 рік»: мережа закладів, забезпеченість, укомплектованість, старіння
Мережа закладів: скорочення триває
Кількість лікарняних закладів охорони здоров’я, що перебувають у сфері управління МОЗ, скоротилася з 1 229 у 2021 р. до 1 033 у 2024 р. (–18,9 %).
Станом на 31.12.2024 мережа амбулаторних закладів (у тому числі стоматологічних) налічувала 2 274 установи, що на 33 менше, ніж у 2023 р. (2 307).
У звіті це подається як результат реформ: «…забезпечено виважену оптимізацію (відповідно до потреб) системи ЗОЗ; пріоритетний розвиток первинної медичної допомоги…; впровадження нової моделі фінансування ЗОЗ всіх рівнів».
Забезпеченість лікарями та укомплектованість: показники знижуються
За 2021–2024 рр. у цілому по країні зафіксовано зниження:
- забезпеченості лікарями: з 35,1 до 31,1 на 10 тис. населення;
- укомплектованості штатних посад зайнятими посадами: з 83,8 % до 79,3 %;
- укомплектованості штатних посад фізичними особами: з 80,0 % до 78 %.
Співвідношення «середній персонал/лікар»: тенденція до погіршення
Кількість середнього медичного персоналу на одного лікаря в ЗОЗ системи МОЗ:
- 1,82 у 2021 р.
- 1,69 у 2024 р.
Щільність лікарів: Україна та приклади країн Європи
Забезпеченість лікарями (фізичні особи) на 10 тис. населення в Україні у 2024 р. — 31,14.
Для прикладу, у країнах Європи (дані Eurostat за 2021 р.):
- Угорщина — 32,9
- Латвійська Республіка — 33,5
- Республіка Польща — 34,4
- Румунія — 35,1
- Чеська Республіка — 42,5
- Республіка Болгарія — 42,9
Штатні посади й «розрив» між посадою та фізичною особою
Штатні лікарські посади: 179,9 тис. (2021) → 163,8 тис. (2024) (мінус 16,1 тис.).
Лікарі — фізичні особи за цей же період: мінус 16,2 тис.
Розрив між кількістю штатних посад лікарів і фізичних осіб — 36,0 тис.
Старіння кадрів і міграція: довгий хвіст проблеми
Частка лікарів пенсійного віку у 2024 р. — 25,3 % (32 316 осіб) (для порівняння: 24,7 % у 2023; 23,7 % у 2022 і 2021).
У Луганській, Миколаївській, Донецькій та Херсонській областях цей показник перевищує 30 %.
Серед молодших медичних працівників: у 2024 р. 12,1 % — пенсіонери (26 037 осіб), що більше за 2021 р. (10,7 %).
Окремо наголошено на проблемі міграції кадрів (особливо висококваліфікованих) через низьку зарплату, соціально-побутові умови, інфраструктурні чинники тощо.
2) Звіт ВООЗ (2024): динаміка кадрів, вакансії, первинка, село : місто
Динаміка кадрів: система втрачає людей
У звіті ВООЗ описано дві тенденції:
- лікарі: після відносної стабільності 2014–2019 років чисельність почала скорочуватися; з 2019 року країна щороку втрачає близько 3 % або приблизно 5000 лікарів;
- медсестри (медбрати): чисельність зменшується з 2015 року; у 2022 році вона була на 30 % меншою, ніж у 2015-му; з 2017 року скорочення — приблизно 6 % щороку (близько 11 тис. на рік) із прискоренням після початку війни.
Вакансії: «дірки» та їх зростаня
На цьому тлі звіт фіксує вакансії:
- у 2022 році вакантними були близько 25 % посад лікарів (за даними МОЗ) і 20 % (за даними Центру громадського здоров’я);
- зростання вакансій у підпорядкованих МОЗ закладах: 24 691 (2019) → 29 221 (2021) → 31 657 (кінець 2022).
Окремо наведено приклади вакантних посад станом на 1.01.2023: 3189 сімейних лікарів, 1073 акушерів-гінекологів, 1797 анестезіологів, 1733 терапевтів, 1262 педіатрів, 1126 хірургів (та ін.).
Первинна медична допомога: дефіцит і перевантаження
Ситуація в системі первинної медичної допомоги (ПМД), за оцінкою ВООЗ:
- кадровий склад ПМД — 17 % від загальної кількості лікарів і 19 % загальної кількості середнього медичного персоналу;
- щільність лікарів ПМД — 5,5 на 10 тис. населення (проти 8,9 у Європейському регіоні);
- близько 20 % посад лікарів ПМД вакантні (значна частина — у сільській місцевості);
- 26 % сімейних лікарів фактично обслуговують понад 1800 осіб (за кількістю підписаних декларацій).
Село : місто — найвищий кадровий ризик
Документ підкреслює територіальну нерівність: близько 30 % населення проживає в сільській місцевості, але там працюють лише 17 % лікарів ПМД і 7 % медсестер (медбратів). Також зазначено, що три чверті наявних вакансій припадає на заклади, які переважно обслуговують сільське населення.
Порівняння щільності кадрів (на 10 тис. осіб) село : місто:
- лікарі ПМД 4 : 8,1
- медсестри 8,7 : 48,1
- акушерки 0,3 : 2,6
- стоматологи 0,3 : 3,7
- фізіотерапевти 0,2 : 1,8
Замість висновків
Позиція про те, що «кількісної катастрофи» з лікарями немає, звучить гучно — але на тлі офіційних цифр її важко сприймати як заспокійливий підсумок. Документи показують іншу рамку: система охорони здоров’я фіксує зниження показників забезпеченості та укомплектованості, має значні вакансії й одночасно погіршує баланс між лікарями та середнім медперсоналом. Це не емоційні оцінки — це вимірювані маркери, і в них наразі не видно позитивної динаміки.
Найболючіше місце — у медсестринстві. У документах це виглядає не як дрібна деталь, а як стійкий тренд: зменшується чисельність, погіршується співвідношення «середній персонал/лікар», а команда охорони здоров’я стає менш збалансованою.
Найгостріше проявляється нерівність між містом і селом. Коли значна частка населення живе в сільській місцевості, а кадрова присутність там у рази менша за міську — це вже не дискусія про «загальну кількість» медиків. Це питання географії доступу й справедливості: де є люди, де є кадри, де накопичуються вакансії і де система фактично не добирає персонал.
Шкода, що на цьому фоні наразі не видно чітко артикульованих, системних дій МОЗ, спрямованих саме на збереження кадрового потенціалу — не лише на підготовку нових фахівців, а й на утримання тих, хто вже працює. Коли цифри фіксують скорочення, старіння, вакансії та дисбаланс, одних декларацій про «оптимізацію» і «пріоритетність первинки» недостатньо, щоб переконати: кадровий ресурс справді бережуть.
Збереження кадрового потенціалу медиків — це питання не «стратегії на папері», а реальної стійкості системи: без людей не працюють ані реформи, ані маршрути пацієнта, ані доступність допомоги. Держава має не лише готувати нових фахівців, а й утримувати тих, хто вже працює: поліпшувати умови праці, зменшувати надмірне навантаження, інвестувати в безпеку, підтримку й нормальну організацію роботи — тобто демонструвати практичну турботу про медичних працівників як про ключовий ресурс.
І так, складно не погодитися з Павлом Ковтонюком в тому, що медикам необхідно підвищувати заробітну плату. Без цього важко говорити і про мотивацію, і про утримання кадрів, і про зупинку відтоку фахівців. Гідна оплата праці має бути не разовим рішенням, а частиною системної політики, яка робить професію лікаря, медсестри чи акушерки реально привабливою для життя і роботи в Україні.
Лариса Мартиненко
Залишити відповідь