На сайті МОЗ України оприлюднено проєкт наказу «Про затвердження Стандарту “Рекомендовані критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги”». Це не технічний і не другорядний документ. Його положення можуть безпосередньо вплинути і на лікаря, і на пацієнта.
ГС «Українська Медична Спілка» (УМС) здійснила правовий аналіз цього проєкту — з точки зору його правової природи, відповідності чинному законодавству, а також можливих ризиків для лікаря і пацієнта. Водночас окремо зазначаємо: клінічну оцінку безпосередньо самих критеріїв госпіталізації ми не проводили.
Нижче зауваження та пропозиції УМС до проєкту наказу МОЗ України «Про затвердження Стандарту “Рекомендовані критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги”», які було направлено до МОЗ 07.04.2026 року.
1. Загальна позиція
Громадська спілка «Українська Медична Спілка» розглянула проєкт наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Стандарту “Рекомендовані критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги”».
За результатами правового аналізу вважаємо, що проєкт у запропонованій редакції не може бути підтриманий.
Проєкт містить концептуальні та правозастосовні вади, які не дають підстав розглядати його як належний інструмент правового регулювання госпіталізації пацієнтів. Документ поєднує ознаки галузевого стандарту, організаційно-розпорядчого механізму та інструменту внутрішнього контролю за обґрунтованістю госпіталізації, продовження перебування у стаціонарі, переведення та виписки пацієнтів.
У такій редакції він створює правову невизначеність щодо меж своєї обов’язковості, звужує простір професійного клінічного судження лікаря та формує ризики необґрунтованого обмеження доступу пацієнтів до стаціонарної медичної допомоги.
Особливе занепокоєння викликає те, що проєкт прямо визначає документ як галузевий Стандарт, поширює його дію на заклади охорони здоров’я всіх форм власності та фактично формує універсальну модель прийняття рішень щодо госпіталізації, продовження перебування, виписки та переведення пацієнтів. За таких умов положення документа можуть бути використані не як допоміжний клініко-організаційний орієнтир, а як формальний інструмент оцінки правомірності дій лікаря та закладу охорони здоров’я.
2. Зауваження до проєкту
2.1. Щодо форми документа
Поєднання виду документа «Стандарт» із назвою «рекомендовані критерії» є юридично некоректним і внутрішньо суперечливим.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі — Основи), стандарт медичної допомоги належить до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, а додержання стандартів медичної допомоги, клінічних протоколів і табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики.
Отже, документ, затверджений саме у формі стандарту, у правозастосуванні неминуче сприйматиметься як акт, що має обов’язкове значення, незалежно від використання в його назві слова «рекомендовані».
Водночас сам проєкт визначає критерії як інструмент підтримки клінічних рішень, але відступ від них допускає лише у виняткових випадках, за умови письмового обґрунтування, погодження із завідувачем відділення та/або черговим лікарем і наступного розгляду на щоденному моніторингу доцільності госпіталізацій.
Таким чином, проєкт одночасно декларує рекомендаційний характер критеріїв і фактично запроваджує модель їх імперативного застосування.
Така конструкція є внутрішньо неузгодженою, ускладнює правильне тлумачення документа та створює передумови для його використання як інструменту формального контролю за клінічними рішеннями лікаря.
2.2. Щодо положення про амбулаторне лікування за відсутності критерію госпіталізації
Положення проєкту, згідно з яким за відсутності критеріїв для госпіталізації пацієнт отримує медичну допомогу в амбулаторних умовах, є неприйнятним.
Таке формулювання підміняє індивідуальну клінічну оцінку стану пацієнта формальною відповідністю або невідповідністю переліку критеріїв, установлених підзаконним актом.
Чинне законодавство України не передбачає презумпції амбулаторного лікування лише на тій підставі, що конкретний клінічний випадок не охоплений формалізованим переліком критеріїв.
У цій частині проєкт суперечить або не узгоджується щонайменше з такими нормами:
- ст. 49 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на охорону здоров’я і медичну допомогу, а держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;
- ст. 6 Основ, яка закріплює право громадян на охорону здоров’я, зокрема на кваліфіковану медичну допомогу;
- ст. 8 Основ, відповідно до якої держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист;
- ст. 33 Основ, яка встановлює, що медична допомога надається відповідно до медичних показань та може надаватися за місцем перебування пацієнта, в амбулаторних умовах, в умовах денного стаціонару або у стаціонарних умовах.
Отже, у запропонованій редакції проєкт фактично створює підстави для необґрунтованого звуження права пацієнта на належну форму медичної допомоги, а також для формальних відмов у госпіталізації у клінічно спірних, нетипових або таких, що не повністю охоплюються встановленими критеріями, випадках.
2.3. Щодо звуження законних маршрутів доступу до спеціалізованої медичної допомоги
Проєкт передбачає, що планова госпіталізація дітей здійснюється за обов’язкової наявності направлення від лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я та попереднього узгодження дати і часу госпіталізації. Також проєкт передбачає попереднє узгодження переведення пацієнтів між закладами охорони здоров’я на рівні медичних директорів.
Зазначені положення не узгоджуються зі статтею 35-2 Основ, яка визначає порядок надання спеціалізованої медичної допомоги. Ця стаття передбачає, що спеціалізована медична допомога надається за медичними показаннями за направленням лікаря первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу спеціалізованої медичної допомоги, а в окремих випадках — і без направлення, зокрема при зверненні до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку, а також пацієнтам у невідкладному стані.
Таким чином, проєкт фактично звужує передбачені законом маршрути доступу до спеціалізованої медичної допомоги та створює додаткові, не встановлені законом, організаційні бар’єри для госпіталізації та переведення пацієнтів.
2.4. Щодо обмеження професійної дискреції лікуючого лікаря
Проєкт установлює, що відступ від критеріїв госпіталізації допускається лише як виняток, за умови письмового обґрунтування та погодження із завідувачем відділення та/або черговим лікарем.
У такий спосіб професійне клінічне рішення лікуючого лікаря фактично ставиться у залежність від внутрішнього адміністративного погодження.
У цій частині проєкт не узгоджується з:
- ст. 34 Основ, яка покладає на лікуючого лікаря обов’язок забезпечити своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта;
- ст. 37 Основ, яка встановлює обов’язок медичних працівників невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини;
- ст. 78 Основ, яка закріплює професійні обов’язки медичних працівників, зокрема щодо своєчасного надання кваліфікованої медичної допомоги та надання відповідної невідкладної допомоги в екстремальних ситуаціях.
МОЗ не може підзаконним актом створювати таку модель регулювання, за якої лікар нестиме професійну та юридичну відповідальність за наслідки лікування, але його право на клінічне рішення буде фактично поставлене в залежність від додаткового внутрішнього погодження.
Запровадження такої конструкції створює для лікаря ситуацію конфлікту між клінічною доцільністю, інтересами пацієнта та формалізованими управлінськими вимогами.
2.5. Щодо критеріїв продовження перебування у стаціонарі та виписки
Проєкт установлює, що продовження перебування пацієнта у стаціонарі можливе лише за умови, що пацієнт і надалі відповідає критеріям госпіталізації, а критерієм виписки є відсутність потреби у цілодобовому спостереженні лікаря-спеціаліста. Окремо передбачено, що не є підставою для продовження госпіталізації очікування консультацій або досліджень, які можуть бути виконані амбулаторно, вихідний день чи відсутність транспорту без спроб організації соціальної допомоги.
Таке регулювання є надмірно жорстким і не враховує реальних клінічних ситуацій, коли пацієнт уже формально не відповідає первинним критеріям госпіталізації, але ще не є безпечним для виписки або переведення на амбулаторний етап.
У цій частині проєкт не узгоджується зі:
- ст. 33 Основ, яка допускає надання медичної допомоги у стаціонарних умовах відповідно до медичних показань;
- ст. 34 Основ, яка покладає на лікуючого лікаря обов’язок своєчасного і кваліфікованого лікування пацієнта.
Фактичним наслідком такого підходу може стати стимулювання передчасної виписки, небезпечного амбулаторного спостереження та перекладення ризику несприятливого наслідку на лікаря.
2.6. Щодо наявності формулювань із високим ступенем правової невизначеності
Проєкт містить низку формулювань, які не мають достатнього ступеня юридичної визначеності, зокрема: «виняткові випадки», «значущі соціальні ризики», «відповідна форма первинної облікової документації», «відповідальна особа», «щоденний моніторинг доцільності госпіталізацій», «мінімально достатній безпечний рівень допомоги» тощо.
Крім того, документ поєднує в одному тексті клінічні критерії, організаційні механізми, соціальні підстави, елементи внутрішнього аудиту та фактичні підстави для виписки або недопуску до стаціонару.
Такий спосіб нормативного викладення створює високу ймовірність неоднакового тлумачення та застосування документа у різних закладах охорони здоров’я.
Одна й та сама норма може використовуватися як рекомендація, як внутрішній чек-лист, як підстава для відмови в госпіталізації або як інструмент дисциплінарного та адміністративного контролю.
Отже, у теперішній редакції проєкт не відповідає вимогам належної правової визначеності та не є достатньо придатним для однакового і безконфліктного правозастосування.
2.7. Щодо ризику використання документа проти лікаря
У разі затвердження в запропонованій редакції документ з високою ймовірністю стане інструментом ретроспективних претензій до лікаря.
Саме статус стандарту в поєднанні з жорстким механізмом погодження “відступу від критеріїв госпіталізації” формує для адміністрацій закладів охорони здоров’я, внутрішніх систем контролю, зовнішніх перевірок, експертних комісій, НСЗУ, а також правоохоронних органів формальний шаблон для висновків про “необґрунтовану госпіталізацію”, “необґрунтоване продовження перебування” або “неправильне рішення про виписку”.
Цей ризик прямо випливає з поєднання:
- обов’язкової форми стандарту;
- рекомендаційної назви документа;
- обтяженого порядку відступу від критеріїв;
- використання документа як універсального інструменту оцінки рішень про госпіталізацію, виписку і переведення.
У таких умовах проєкт перестає бути нейтральним клініко-організаційним орієнтиром і перетворюється на потенційний інструмент управлінського тиску на лікаря та формалізації клінічних рішень всупереч реальному стану пацієнта.
3. Висновок
Громадська спілка «Українська Медична Спілка» вважає, що проєкт наказу МОЗ України «Про затвердження Стандарту “Рекомендовані критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги”» у запропонованій редакції:
- не може бути підтриманий;
- містить положення, що суперечать або не узгоджуються зі ст. 49 Конституції України, статтями 6, 8, 14-1, 33, 34, 35-2, 37, 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;
- створює ризик підміни клінічного судження лікаря адміністративно-контрольним механізмом;
- створює ризик фактичного звуження доступу пацієнтів до стаціонарної медичної допомоги;
- потребує не часткового редагування, а суттєвого концептуального перегляду.
Просимо МОЗ України:
- не затверджувати проєкт у запропонованій редакції;
- доопрацювати проєкт;
- усунути концептуальну суперечність між видом документа «Стандарт» і його фактичним змістом;
- виключити або докорінно переформулювати положення про автоматичне амбулаторне лікування за відсутності формального критерію госпіталізації;
- прямо закріпити у тексті документа пріоритет клінічного судження лікаря та недопустимість тлумачення критеріїв як самодостатньої підстави для відмови в госпіталізації або передчасної виписки;
- привести положення про доступ до спеціалізованої медичної допомоги, госпіталізацію, переведення та виписку у повну відповідність до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
_______
Окремо про ризики для лікаря
Небезпека є в обох сценаріях. Якщо лікар діє строго за таким Стандартом, він може не госпіталізувати пацієнта або виписати його, спираючись на відсутність формального критерію, хоча реальний стан вимагав стаціонарного нагляду або продовження лікування. Якщо ж лікар відступає від Стандарту, будь-яка госпіталізація “поза критеріями” може бути використана проти нього як “необґрунтована”. Якщо ж адміністрація ЗОЗ почне застосовувати документ як імперативний, це відкриє шлях до управлінського тиску, формалізації клінічних рішень і ретроспективного пошуку порушень у медичній документації.
Окремо про ризики для пацієнта
Проєкт потенційно звужує доступ до стаціонарної допомоги через презумпцію амбулаторного лікування за відсутності формального критерію, жорсткі правила продовження перебування, прискорену логіку виписки та надмірну формалізацію маршруту пацієнта. Найбільш уразливими можуть виявитися пацієнти зі складними або комбінованими станами, люди старшого віку, діти, пацієнти з психічними розладами, мешканці сільських громад, а також особи, які не мають швидкого доступу до повторного огляду, транспорту чи догляду.
______
Громадське обговорення триває до 09.04.2026 включно
Зауваження та пропозиції приймаються в електронному вигляді: moz@moz.gov.ua; dec@dec.gov.ua; gulenko@dec.gov.ua
_______
Редакція MedReporter
Долучайтеся до MedReрorter у Telegram, WhatsApp та Facebook.
Залишити відповідь