Основні показники, що визначають ефективність системи охорони здоров’я у будь-якій країні світу, це — доступність та якість медичної допомоги. Йдеться про можливість кожного громадянина звернутись за медичною допомогою і отримати необхідне лікування незалежно від фінансової спроможності, місця проживання чи часу звернення за допомогою.
Продовжуючи дослідження стратегічних напрямів розвитку Національної системи охорони здоров’я (НСОЗ) України важливо розглянути питання доступності медичної допомоги.
Попередньо було визначено, що показником доступності медичної допомоги є кількість візитів пацієнта до лікаря. Візит, госпіталізація або інший контакт з лікарем можуть відбуватися з різних причин (діагностика, лікування, реабілітація, швидка та невідкладна допомога), на різних організаційних рівнях системи охорони здоров’я.
В сучасних НСОЗ визначають:
- Базовий рівень — первинний, що забезпечує щонайменше 80 % обсягів допомоги.
- Другий рівень — це спеціалізована допомога: амбулаторна та стаціонарна, яка має забезпечити 15 % потреб у медичній допомозі.
- Третинний рівень — високо спеціалізована допомога, забезпечує ще 5 % потреб.
Додам, що нині у розвинених країнах світу первинний рівень забезпечує 90 % потреб, тож організаційно визначають лише спеціалізовану медичну допомогу, уникаючи розподілу на вторинний та третинний рівні.
Втім більш докладно організаційну структуру сучасних НСОЗ ми обговоримо у наступних зустрічах. В цьому дописі зосередимося на темі доступності медичної допомоги.
Тобто, ми розглянемо чинники, які впливають на спроможність НСОЗ забезпечити пацієнтові зустріч з лікарем:
- Першим з них, є наявність провайдерів необхідних медичних послуг, або наявність фізичної доступності медичної допомоги взагалі та окремих її видів.
- Другим чинником є територіальна доступність (іноді її називають географічна). Вона визначає відстань, яку пацієнту необхідно подолати до місця отримання допомоги.
Дослідження свідчать що перевагу мають ті, що знаходяться на відстані пішої доступності – до 5 км. На другому рівні — це відстань від 5 до 15 км, що потребує транспортного забезпечення. Відстань від 15 до 25 км, вважають такою що, при всіх інших рівних умовах, знижує можливість (та кількість) звернення на 50 %.
При перебільшенні 25 км відстані – звернення за медичною допомогою стає проблематичним.
Безумовно, наявність доступної транспортної мережі та індивідуального транспорту також впливають на цей чинник. Крім того, доцільно розуміти яка причина звернення, як часто необхідно здійснювати повторні візити, чи наявний транспорт, а також важливий показник – скільки часу потрібно для того, щоб відбулася зустріч лікаря та пацієнта. У випадках невідкладних станів – часова доступність є визначальним фактором побудови мережі відповідних медичних структур: станцій та відділень невідкладної допомоги.
Саме побудова мережі медичних провайдерів, їх структура, розташування відносно ліній комунікацій визначають географічну і часову доступність.
- Третім чинником, що визначає спроможність НСОЗ забезпечити пацієнтові зустріч з лікарем, є фінансова доступність медичної допомоги, яка включає необхідні кошти, що пацієнт має витратити з метою отримання необхідного комплексу медичних послуг (послуга – це завершена дія яка має цінність як необхідна складова медичної допомоги).
Наприклад, щоб дістатись до лікарні необхідний транспорт. Щоб виконати припис лікаря – потрібні ліки, які необхідно придбати в аптеці. Здійснення діагностичних процедур також може потребувати коштів. Крім того, відвідування лікаря також може бути платною послугою.
Соціологічні дослідження свідчать що регулярні поточні витрати на медичну допомогу в середньому складають 7 % від місячного доходу.
Також домогосподарство спроможне сприйняти одноразові витрати в обсязі річного доходу. Втім перевищення цього порогу може призвести до відмови від отримання медичної допомоги.
Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ) рекомендує країнам учасникам забезпечити «глобальне покриття» медичними послугами свого населення. Для цього особливу увагу приділяють саме показникам фінансової доступності медичної допомоги.
Про важливість цього чинника свідчить те, що особливості фінансової моделі визначають назву типу НСОЗ: «бюджетна модель Семашка», «модель Беверіджа», «страхова медицина», «модель Бісмарка», «ринкова модель».
Сучасні НСОЗ країн Європи намагаються забезпечити в цілому за рахунок громадських коштів покриття витрат на медичні послуги у розмірі не менше ніж 86 %. Решту покривають власні кошти домогосподарств.
У розвинених країнах ЄС серед загальних витрат, спрямованих на охорону здоров’я, затрати на медикаментозне забезпечення складають до 10‒20 %, а в країнах Півдня та східної частини Європейського регіону (куди входить й Україна) цей показник сягає до 40 %.
При цьому, абсолютні витрати цих країн різняться у кілька разів, внаслідок більш значних абсолютних витрат з розрахунку на одну особу на рік, що є наслідком можливостей ВВП цих економік.
Дослідження документів ВООЗ та ЄС доводить, що саме у бідніших країнах, де видатки на охорону здоров’я менші, ніж еквівалент 500 доларів США на одну особу на рік (500 доларів США становить 25 % середнього значення абсолютного рівня видатків країн Європейського регіону) існує проблема забезпечення постійного доступу до якісних, безпечних та доступних за вартістю лікарських засобів.
Джерелами фінансового забезпечення діяльності сучасних НСОЗ є:
- державні фінанси – кошти державного бюджету;
- державні системи соціального та медичного страхування;
- приватне медичне страхування;
- прямі платежі громадян (пацієнтів або членів їх родин) на цілі, пов’язані з отриманням медичної допомоги;
- корпоративні фінанси – кошти промислових підприємств, груп, товариств, об’єднань, корпорацій, які спрямовуються на цілі, пов’язані зі здоров’ям працівників, співробітників та членів їх сімей.
Залежно від фінансової моделі НСОЗ основні кошти надходять від державного та місцевих бюджетів, або від фондів соціального та медичного страхування.
Ці кошти формуються завдяки нормам державного законодавства і мають суворі правила свого цільового використання.
Державні системи соціального та медичного страхування бувають обов’язковими для всіх громадян та резидентів країн, або такими, що не гарантують повного покриття послугами охорони здоров’я всіх соціальних груп – тобто соціально спрямованими.
Приватне медичне страхування – комерційні страхові фінансові установи, які спрямовані на отримання прибутку шляхом використання коштів, що формують страхові внески. Їх використання врегульовано страховими програмами надання медичної допомоги, до яких залучено певну кількість медичних установ, які акредитовані експертами страхових фондів як такі, що спроможні виконати завдання, визначені у страхових програмах з оптимальними показниками фінансової ефективності та одночасно досягненням належного рівня медичних результатів, якщо такі є у програмах та страхових угодах.
З точки зору платника виділяють: платежі на перспективу – «проспективні платежі», та «ретроспективні» платежі – оплата допомоги після виникнення її необхідності.
Якщо гроші поступають до організацій, які їх використовують, наперед, до виникнення випадку хвороби, то є можливість більш ефективно саме з економічної точки зору підготуватись до самого процесу надання медичної допомоги. Зокрема, закупівля медикаментів та витратних матеріалів здійснюється у плановому порядку, є сталі відносини з постачальниками витратних матеріалів. Наявні можливості щодо формування планового заповнення розкладу амбулаторних прийомів та стаціонарів. Тобто, умовна одиниця послуги буде коштувати менше, ніж у випадку виникнення необхідності прямої купівлі такої допомоги у постачальника послуг.
Отже, вид фінансової моделі, межі її покриття населенням та обсяги програм медичних гарантій від держави чи від страхових структур впливають на доступність медичної допомоги та її економічну ефективність для всіх трьох суб’єктів НСОЗ: платників, постачальників та отримувачів медичних послуг.
Крім того, ми маємо визначити, що доступність медичної допомоги складає певну систему, елементами якої є фізична, територіальна та економічна – фінансова доступність.
В наступних дописах продовжимо тему моделей Національних систем охорони здоров’я — що в них є спільного і чим вони різняться.
А наразі спасибі всім, хто приділив увагу цьому повідомленню! Буду вдячний за ваші запитання, коментарі, зауваження та змістовну дискусію під цим дописом в коментарях на сайті або на сторінках MedReporter в соціальних мережах.
Рогожин Борис Анатолійович
к. мед. н., доцент, магістр державного управління, керівник науково-аналітичного офісу Міжнародного медичного кластеру
Долучайтеся до MedReрorter у Telegram, WhatsApp та Facebook
Зображення mspark0 з Pixabay
Залишити відповідь