На початку березня цього року Національна Служба Здоров’я (NHS) Англії оприлюднила результати опитування медичних працівників 2023 року.
Такі опитування NHS проводить щороку, тож можна порівнювати відповіді з плином часу, відслідковувати нові тренди та додавати нові запитання. Це вже 20-й звіт. Цього разу відповіді надали понад 700 000 медичних працівників усіх професійних груп у госпітальних і догоспітальних медичних установах, що вкотре підтвердило сталість традиції високої залученості медиків до подібних опитувань.
Наразі Національна Служба Здоров’я Британії переживає далеко не найкращі часи, тож цікаво, як працюється британським колегам в умовах кадрового дефіциту й зниження заробітних плат і як вони оцінюють умови праці, можливість професійного розвитку й кар’єрного зростання тощо.
Власне мене деякі результати опитування вразили. Загалом картина досить невесела та гнітюча. Втім, судіть самі. Нижче – промовисті цифри.
Професійний розвиток та умови праці
- Лише 57 % респондентів відповіли, що відчувають підтримку в розвитку власного професійного потенціалу
- 60 % сказали, що вони отримали відповідні можливості для навчання та розвитку
- Приблизно 30 % респондентів відчувають вигорання від своєї роботи
- 34 % вважають свою роботу емоційно виснажливою
- Лише 57 % вказали, що керівництво їхнього медичного закладу вжило позитивних змін щодо покращення здоров’я та добробуту медичного персоналу
- Лише третина(!) з опитаних сказали, що на їхньому робочому місці було достатньо персоналу для того, щоб вони могли виконувати свої професійні обов’язки належним чином
Булінг та цькування
- Близько чверті респондентів сказали, що вони зазнавали переслідувань, жорстокого поводження або залякування з боку пацієнтів
- 28 % стикалися з булінгом та цькуванням на робочому місці від своїх власних керівників або колег
- Лише половина з тих, хто піддався булінгу та цькуванню, наважилася надати розголосу цим інцидентам
- Лише 54 % вважають, що керівники їхнього медичного закладу діють чесно та без дискримінації у питаннях сприяння кар’єрному просуванню медичних працівників закладу
Атмосфера в колективі
- 71 % опитаних почуваються безпечно, висловлюючи занепокоєння керівникам щодо неналежної клінічної практики в їхньому закладі охорони здоров’я
- Лише 56 % були впевнені, що їхня організація вжитиме заходів щодо цього
- Лише 62 % відчували себе в безпеці, публічно висловлюючись про проблеми, які стосуються їхнього закладу охорони здоров’я
- І лише 50 % вірили, що до цих проблем прислухаються або буде вжито дієвих заходів.
Цінності та відданість
- Не більше 61 % респондентів рекомендували б заклад охорони здоров’я, в якому працюють, як місце для роботи для інших колег
- І лише 64 % рекомендували б медичний заклад, в якому працюють, для надання медичної допомоги друзям чи членам своєї родини
- Лише близько половини респондентів відчували здатність ініціювати зміни або брати участь у тих чи інших діях для досягнення змін
- Близько 44 % вважають, що керівники їхнього закладу охорони здоров’я демонструють, що цінують їхню роботу
- Дві третини відчувають, що їх цінують їхні власні колеги, або досить сильно прив’язані до своєї команди
- Понад 70 % відчувають, що їхній безпосередній керівник дослуховується до висловлювань про проблеми та серйозно ставиться до них.
Це результати далеко не всіх запитань опитування, втім і цих красномовних відповідей медиків достатньо, щоб пролити світло на поточний стан речей.
Національна служба здоров’я України (НСЗУ), яка є прототипом британської NHS, не проводить подібних опитувань медиків (принаймні мені про такі не відомо), втім здійснює опитування пацієнтів. А ряд дописів на офіційній сторінці НСЗУ у Фейсбук сприяють поглибленню комунікаційної прірви медичної та пацієнтської спільнот — це дуже погано, шкідливо і небезпечно.
Благополуччя системи охорони здоров’я будь-якої країни світу залежить від медичного кадрового потенціалу. Без медичних працівників не буде нічого. Подивіться лишень на так звані «медичні пустелі» Європи. Так наразі називають регіони, які або взагалі позбавлені медичних працівників, або мають критично мало медичного персоналу. На півночі Швеції, наприклад, високооснащені сучасним обладнанням медичні центри залишаються пустими, бо в них нема кому працювати. Європа і США нині переживають медичну кадрову кризу і змушені вирішувати непрості проблеми, пов’язані з наймом і утриманням медичного персоналу, поліпшенням умов праці для підвищення рівня благополуччя медиків і рівня їхньої мотивації для професійного зростання.
Ефективною система охорони здоров’я буде тоді, коли в ній працюватимуть вмотивовані високопрофесійні медичні працівники. Для цього потрібні відповідні умови, в тому числі й такі, коли медики відчуватимуть себе впевнено та вільно, висловлюючи занепокоєння щодо проблем, безпеки та якості надання медичної допомоги.
Чи має Україна вже зараз, тоді коли нестача медичних працівників в країні ще не стала надто відчутною, напрацьовувати стратегію збереження кадрового потенціалу країни? Безумовно, що так. Чи робить уряд країни все для того, щоб мотивувати медичних працівників залишатися в Україні? Яку політику стосовно медичних кадрів ми бачимо сьогодні? Запеклу наполегливість, з якою медичні функціонери найвищого рангу намагаються протягнути скандальний, корупційний і антиконституційний законопроект про самоврядування в охороні здоров’я України, а профільний міністр при цьому звинувачує критиків законопроекту у «відвертих маніпуляціях»…
А тим часом у Сполучених Штатах на початку року оприлюднено Національний план благополуччя працівників охорони здоров’я. А ЄС, щоб заповнити прірву медичних кадрів, все більше шукає медичних працівників за кордоном. Наразі найбільшими рекрутерами (75 %) медичних працівників у всьому світі є чотири країни — Велика Британія, Австралія, Німеччина та все більше США.
І в чий бік ці країни все частіше спрямовують погляд? Як думаєте?
Читайте також: «Зламана» Національна служба здоров’я Британії та український курс на Туманний Альбіон